Артобстріл: що це таке, наслідки та як вижити

Слово «артобстріл» увійшло в повсякденне мовлення мільйонів українців так само буденно, як колись «пробки на дорогах» чи «затримка рейсу». Люди пишуть у чатах: «у нас знову артобстріл», — і продовжують розмову далі. Але за цією звичністю ховається щось, що варто розуміти чітко: що це за явище, як воно працює, чим загрожує і що реально допомагає вижити. Особливо якщо ти живеш у країні, де це відбувається не в кіно.

Артобстріл — це масований вогонь артилерії по певній території, об’єкту або позиції. Не один постріл, не випадковий снаряд — а серія, шквал, тривалий і цілеспрямований вплив вогнем. Саме слово походить від «артилерія» і «обстріл», і в цьому поєднанні вже закладена суть: це не точковий удар, а вогневе накриття.

Від поодинокого пострілу артобстріл відрізняється масштабом і тривалістю. Він може тривати кілька хвилин або кілька годин. Може бути спрямований на конкретний об’єкт — міст, склад, позицію — або на цілий район, щоб деморалізувати населення, зруйнувати інфраструктуру, змусити людей покинути місто.

Для більшості українців, особливо тих, хто живе або жив у прифронтових регіонах, це не абстракція. Це звук, який будить о третій ночі. Це тремтіння стін. Це рішення — бігти в підвал чи залишитися. І саме тому розуміти, що відбувається, — не просто цікавість, а питання безпеки.

Яка зброя використовується під час артобстрілу

Артилерія — це широке поняття. Під час обстрілу може застосовуватися зброя дуже різного типу, і від цього залежить і характер ураження, і радіус небезпеки, і те, як це звучить і відчувається.

Основна класифікація — ствольна артилерія і реактивні системи залпового вогню (РСЗВ). Ствольна артилерія — це гаубиці та гармати, які стріляють снарядами за рахунок порохового заряду. Реактивні системи — це те, що в народі часто називають «Градом» або «Ураганом»: вони випускають ракети, які летять за балістичною траєкторією і можуть накривати великі площі одним залпом.

Окремо варто згадати міномети — відносно компактна зброя, яка стріляє мінами навісною траєкторією. Вони широко використовуються в ближньому бою і в міських умовах. Самохідні артилерійські установки (САУ) — це, по суті, гаубиця на гусеничному або колісному шасі, яка може швидко змінювати позицію після пострілу.

Важливо розуміти: РСЗВ типу «Град» за один залп може випустити 40 ракет за кілька секунд, накриваючи площу в кілька гектарів. Саме тому такі системи особливо небезпечні для цивільних районів — вони не призначені для точкових ударів.

Як відбувається артобстріл: від пострілу до вибуху

Якщо ви ніколи не були під обстрілом, важко уявити, як це відчувається. Але розуміти механіку — корисно. Хоча б для того, щоб не розгубитися, якщо це станеться.

Коли гаубиця робить постріл, звук чути на кілька кілометрів — це характерний гучний «бум» або «бах», залежно від калібру і відстані. Але людина, яка перебуває на лінії вогню або поблизу цілі, часто чує спочатку вибух, а вже потім — якщо взагалі — звук пострілу. Це пов’язано з тим, що снаряд летить швидше за звук: він вже вдарив, поки звукова хвиля від пострілу ще в дорозі.

Час польоту снаряда залежить від відстані. На дистанції 10 км снаряд летить приблизно 20–30 секунд. На 20 км — близько хвилини. Це означає, що між пострілом і вибухом є певний час, але він настільки малий, що жодної практичної можливості «втекти» немає. Саме тому укриття — єдина реальна відповідь.

Основна загроза під час артобстрілу — не сам вибух, а осколки. Снаряд при детонації розлітається на сотні фрагментів металу з величезною швидкістю. Радіус небезпечного осколкового ураження для снаряду калібру 152 мм може сягати 50–100 метрів і більше. Осколки пробивають стіни, вікна, дерева — і людське тіло. Саме тому навіть «далекий» вибух може бути смертельним, якщо людина стоїть на відкритому місці.

Ще один фактор — ударна хвиля. Вона поширюється від місця вибуху і може травмувати внутрішні органи, навіть якщо людина зовні виглядає неушкодженою. Контузія — це не просто «оглушення», це реальна травма мозку і внутрішніх органів від різкого перепаду тиску.

Чим артобстріл відрізняється від авіаудару і ракетного удару

Люди часто плутають ці поняття, особливо читаючи новини. «Ракетний удар», «авіаудар», «артобстріл» — звучить схоже, але це принципово різні речі з різними наслідками і різним рівнем попередження.

Артобстріл — це передусім зброя прифронтової зони. Він не дістане до Львова чи Ужгорода, але в Херсоні, Харкові, Запоріжжі, Донецькій та Луганській областях він є частиною щоденного життя. Саме тому для мешканців цих регіонів розуміння того, як поводитися під обстрілом, — не теоретичне питання.

Авіаудар і ракетний удар можуть досягти будь-якої точки країни, але вони, як правило, більш точкові. Артобстріл — хаотичніший за своєю природою, особливо коли йдеться про РСЗВ. Він накриває площу, а не конкретну будівлю. І саме ця непередбачуваність робить його особливо страшним для цивільних.

Що робити під час артобстрілу

Це найважливіша частина. Не теорія, а конкретні дії, які реально рятують життя.

Головне правило — йти в укриття негайно, не чекаючи «поки стихне» або «поки зрозумію, що відбувається». Артобстріл може тривати хвилину, а може — кілька годин. Передбачити неможливо.

Якщо ви вдома: спускайтеся в підвал або на найнижчий поверх. Якщо підвалу немає — у внутрішній коридор або ванну кімнату, подалі від вікон. Діє так зване «правило двох стін»: між вами і вулицею має бути щонайменше дві капітальні стіни. Це суттєво знижує ризик осколкового ураження.

Якщо ви на вулиці: не стійте, не шукайте очима звідки летить. Ляжте на землю, прикрийте голову руками і знайдіть будь-яке укриття — яму, бордюр, бетонну стіну, підземний перехід. Відкритий простір — найнебезпечніше місце під час обстрілу. Навіть невеликий перепад рельєфу або бетонна конструкція дають певний захист від осколків.

Якщо ви в автомобілі: зупиніться, вийдіть і ляжте в канаву або за будь-яким укриттям. Автомобіль не захищає від осколків — тонкий метал кузова пробивається без проблем.

Що категорично не варто робити:

• Виходити подивитися або зняти відео з вікна чи балкона. Це одна з найпоширеніших причин поранень серед цивільних.
• Залишатися біля вікон — навіть якщо вони не розбиті, ударна хвиля може вибити скло і перетворити його на осколки.
• Повертатися на вулицю одразу після того, як «стихло» — обстріли часто йдуть серіями з паузами.
• Ігнорувати сигнал повітряної тривоги, думаючи, що «це далеко».

Люди гинуть не тому, що не знали, де укриття. Вони гинуть тому, що вирішили, що цього разу обійдеться.

Ця думка — не абстракція. Вона підтверджується знову і знову в звітах рятувальників і медиків, які працюють у зонах обстрілів.

Окремо про дітей: якщо поруч є дитина, не пояснюйте довго — беріть і йдіть. Дітям потрібна спокійна, впевнена реакція дорослого. Паніка дорослих лякає більше, ніж сам звук вибухів.

Психологічний вплив артобстрілів на людей

Про це говорять менше, ніж про фізичну безпеку. Але психологічні наслідки постійних обстрілів — це окрема, дуже серйозна тема.

Людська нервова система не пристосована до того, щоб місяцями жити в умовах постійної загрози. Коли вибухи стають щоденними, мозок починає адаптуватися — але ця адаптація має свою ціну. Хтось перестає реагувати на сирени: «ну і що, вже звик». Хтось навпаки — не може спати, постійно прислухається до будь-якого звуку. Обидві реакції — це прояви хронічного стресу і, в більш важких випадках, посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР після артобстрілів — це не слабкість і не «вигадки». Це фізіологічна реакція мозку на тривалу травму. Симптоми можуть з’явитися не одразу, а через тижні або місяці після того, як людина опинилася в безпеці. Нічні кошмари, різкі реакції на гучні звуки, відчуття відстороненості, труднощі з концентрацією — все це реальні прояви, з якими працюють психологи.

Коли людина перестає ховатися під час обстрілу — це не хоробрість. Це виснаження нервової системи, яка більше не може підтримувати стан постійної готовності.

Особливо вразливі діти. Дитячий мозок, який формується, реагує на хронічний стрес інакше, ніж дорослий. Діти можуть регресувати — починати поводитися як менші за вік, мочитися в ліжко, боятися залишатися самі. Підлітки можуть замикатися або, навпаки, ставати агресивними. Це не примха — це сигнал, що дитині потрібна допомога.

Що реально допомагає в умовах постійних обстрілів:

• Зберігати рутину настільки, наскільки це можливо. Режим дня, звичні дії — це якір для нервової системи.
• Обмежувати споживання новин. Постійний моніторинг зведень підтримує тривогу на максимумі.
• Говорити про те, що відчуваєш — з близькими, з психологом. Замовчування не рятує, воно накопичує.
• Фізична активність — навіть проста прогулянка або зарядка — допомагає нервовій системі «скинути» напругу.
• Звертатися по допомогу, якщо стан погіршується. В Україні зараз працює багато безкоштовних психологічних служб — телефони довіри, онлайн-консультації, волонтерські організації.

Не треба бути «сильним» на зло всьому. Визнати, що тобі важко — це перший крок до того, щоб стало легше.

Артобстріли в Україні: масштаб і реальність

З лютого 2022 року Україна живе в умовах, які важко описати цифрами — хоча цифри теж промовисті. Найбільш постраждалі регіони — Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська та Харківська області. Саме тут артобстріли відбуваються щодня, а в деяких районах — кілька разів на добу.

Але важливо розуміти: артилерія в цій війні б’є не лише по військових позиціях. Лікарні, школи, житлові будинки, ринки, електростанції — все це стає цілями. І це не випадковість, не «помилка наводки». Удари по цивільній інфраструктурі — це задокументована тактика, спрямована на те, щоб зробити життя людей нестерпним і змусити їх покинути свої домівки.

Міжнародне гуманітарне право — зокрема Женевські конвенції та додаткові протоколи до них — прямо забороняє навмисні удари по цивільному населенню і цивільних об’єктах. Принцип розрізнення між комбатантами і цивільними є одним із фундаментальних принципів законів і звичаїв війни. Удари по лікарнях, школах і житлових кварталах є воєнними злочинами — незалежно від того, якою зброєю вони завдаються.

Міжнародний кримінальний суд, Моніторингова місія ООН з прав людини та численні незалежні організації фіксують ці порушення. Докази збираються. Але поки тривають судові процеси, люди в Херсоні ховаються в підвалах, а в Авдіївці — або ховалися, або вже виїхали.

Масштаб руйнувань від артилерійських обстрілів в Україні не має аналогів у Європі з часів Другої світової війни. Цілі міста — Маріуполь, Бахмут, Волноваха — фактично стерті з лиця землі. Десятки тисяч будинків зруйновані або пошкоджені. Мільйони людей були змушені покинути свої домівки.

Це не просто статистика. За кожною цифрою — чиясь кухня, чиясь дитяча кімната, чийсь город. Розуміти, що таке артобстріл, — означає розуміти, що відбувається з реальними людьми в реальних містах. І чому це важливо не замовчувати, не звикати і не вважати нормою.

Артобстріл — це не просто військовий термін. Для мільйонів українців це частина їхнього досвіду, їхньої травми і їхньої стійкості. І найменше, що можна зробити — це розуміти, про що йдеться, коли це слово звучить у новинах або в повідомленні від знайомого з Харкова.